Народження дитини є великою радістю для сім’ї.
Український народ протягом багатьох століть створював і зберіг сімейну обрядовість, пов’язану з народженням дитини, вибором кумів, імені, хрещення, першого купання.
Основними суб’єктами родинної обрядовості в українській сім’ї виступали: дитина, породілля, бабка-повитуха і батько дитини. Повивальна бабка відігравала чи не найголовнішу роль тому, що від її знань залежало проходження родів і здоров’я маленької дитинки і жінки-породіллі. Баба-повитуха мала володіти певними якостями: чесністю, добротою, милосердям, повинна добре знати народну медицину, досконало володіти повивальним мистецтвом, мати здібності приймати роди. Одним із важливих завдань бабки-повитухи було навчити молоду матір повивальному мистецтву. Так на Україні у ХVІІІ столітті появилися перші ―школи повивальниць‖.
Пуповину хлопчика відтинали на сокирі, поліні для того, щоб був добрим господарем, а дівчині на гребені (для чесання, вовни), щоб була господинею. Пупок з ниткою (лляною чи конопляною) ховали в скриню чи за ікону. Коли дитина перший раз ішла в школу, його виймали і давали дитині, щоб розв’язала. ―Як розв’яже пуп, то і ум розв’яже, а як ні - то буде мучитись‖ - говорили у народі.
Український народ здавна приділяв велику увагу вибору імені дитини. Дуже часто вони давали ім’я дідуся чи бабусі, або називали іменем святого дня церковного календаря. За народними віруваннями дитина, яка носила ім’я святого, мала бути щасливою. В народі кажуть, що найкраща дитина народжена вранці. Якщо вночі - то буде сонлива, вдень - сердита. В понеділок на світ з’являються віщуни. Отже, визначення якостей дитини залежало від часу народження. Дитину купали зразу і бабаповитуха клала до купелю дівчинки ромашку, щоб ―рум’яна була, калину, щоб―красна була. А до купелю хлопчика клали гілочку дуба―щоб міцний був‖, барвінок, щоб ―довго жив, чорнобривці, щоб ―був чорнобривим. Також у воду клали хліб, щоб ―завжди при хлібі був, цукор, ―щоб солодкий був, яблуко, ―щоб рум’яний був. Воду для купелі гріли у високих глечиках, щоб були стрункі, але не давали воді закипіти, щоб дитина не була сердита. У гарячій воді купаний - тобто дитина поганої поведінки. Коли дитину викупали, то завертали її у випрану чисту сорочку батька, з якої потім робили пелюшки. З купелі зразу дитину давали батькові, який цілував дитя і передавав матері.
Весь цей ритуал носив велике виховне значення, адже всі бажали дитині всяких гараздів та добра. Купання носило теж і санітарно-гігієнічне значення: ―щоб дитина чистенькою була та пахучою була. За традицією обов’язковим було відвідання породіллі рідними, сусідами. Цю місію виконували тільки жінки і обов’язково не ―з порожніми руками. У родинній обрядовості панували різноманітні вірування в ―злі духи, ―уроки (―вроки). ―Вроки- це надіслання хвороби поглядом. За таких людей говорили, що вони з ―лихими очима. Тому, коли дивилися на дитину, то говорили ―нівроку або спльовували в сторону, дивилися на нігті або стелю. Це також мало велике значення для здоров’я дитини. За народним повір’ям ―злі духи (коли дитина ще не хрещена), викрадають її, залишаючи замість неї підміну - крикливу, з великою головою. Були способи, якими відганяли злих духів: часник, залізо, полотно темного кольору. У гуцулів побутував такий звичай, що баба - повитуха запалювала свічку одразу ж після народження дитини приспівуюси:
Засвічу я свічку
Піду по запічку
Ладану шукати
Облупити хату.
Така віра в ―злі духи формувала у батьків усвідомлення того, що мала дитина є безпомічною і за нею треба доглядати і берегти її. Глибоко засуджувалась матір, яка кидала дитину на призволяще.
В українській родинній обрядовості спостерігається наявність других батків - кумів. Ще в епоху до патріархату, коли роль батька не була чіткою у вихованні, на себе опікунство брав рідний брат матері.
Куміство - це добровільне шефство над дитиною від її народження до її зрілості. Отже в дитини появляються ще одні батьки, які беруть участь у вихованні. В куми запрошує батько новонародженого. Запрошення вважається дуже почесним, тому відмовлятися від нього не можна. Вибраного батька називали нанашком, а маму - нанашкою. Діти повинні були з великою повагою ставитися до хрещених батьків, виконували всі їхні вказівки, з вдячністю сприймати зауваження. В свою чергу кум і кума, відвідуючи своїх хрещеників приносять їм гостинці, виховують їх добрим словом і ділом. Батьки в особі кумів бачили своїх порадників, помічників у вихованні дитини. Недарма кажуть, ―що кум, то ум. Цей авторитет підтверджується тим, що під час весілля їм відводилося головне місце, перші скибки весільного короваю молоде подружжя вручали саме почесним батькам. В куми кликали старших авторитетних людей по кровній лінії або сусідів. Колись були ще ―стрічні куми - це перші зустрічні, за принципом, кого доля приведе. Найчастіше це робили тоді, коли в сім’ї вмирали діти, відвертаючи злі сили. В народній педагогіці кумівство сприяло зміцненню здоров’я дитини, забезпеченню виховання в сім’ї. Хрещенню дитини передували церемоніальні обряди, пов’язані із символічним прилученням новонародженого до родини ―отчого дому. Обряд з кожухом: повитуха розстеляла кожух вовною догори на підлозі чи столі і на ньому спеленувала дитину, щоб був багатий, здоровий і щасливий. Куми кидали на кожух монети, потім піднімали за краї кожуха три рази і висловлювали різноманітні побажання. Хрещення в церкві передбачає залучення дитини до віри. Релігійне домашнє виховання передавалось із роду в рід, від батька до сина, від діда до внука. Віра в Бога і рівності всіх перед Богом, засудження жорстокості, заклик до совісті, честі, гідності, тобто релігійні людські цінності формувались в дитини від народження. І вона виростала гуманною, морально - стійкою особистістю. В сім’ї можна було почути: ―Не роби так, бо прийде ―страшний суд, ―підеш у пекло. Дітей водили до церкви кожної неділі чи в свята. Величність церковного співу, слухання заповідей божих, сповідь - все це сильно діє на психіку дитини і, навіть, старших. Це була одна із сторін духовного і морального виховання дитини, тобто виховання доброти, гуманності, справедливості, милосердя, честі, піклування про батьків, калік. Після ритуального хрещення дитини в церкві, вдома відбувався традиційний обід. Іти на нього з порожніми руками не годилось. Жінки несли щось із поширених українських страв - вареники, завиванці або муку. Чоловіки ішли з хлібом. Ці подарунки дарували із побажаннями, щоб мрії і надії справджувалися, бажали здоров’я і всяких гараздів. Обов’язковим було частування гостей кашею, яку варили за спеціальним рецептом, на молоці з маслом та медовою водою. На горщик клали тарілочку, куди кидали гроші, а потім хрещений батько розбивав горщик так, щоб каша не розсипалася (на знак достатку).
Українська родинна смистема виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об’єктом виховання визначає дитину, а суб’єктами - батьків, родину, громадськість. Визначає необхідність виховати фізично, інтелектуально, духовно, морально і історично розвинену людину, українця - патріота. Народна родинна педагогіка визначає психолого - фізіологічні особливості дитини, дає поради як виховати дитину в той чи інший період життя. Переглядаючи досвід у родинному вихованні можна багато запозичити в трудовому, моральному, естетичному, розумовому вихованні. Своєрідною є і родинна обрядовість. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формувалася як гармонійно розвинута особистість. Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на грунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин. Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях.
Основними суб’єктами родинної обрядовості в українській сім’ї виступали: дитина, породілля, бабка-повитуха і батько дитини. Повивальна бабка відігравала чи не найголовнішу роль тому, що від її знань залежало проходження родів і здоров’я маленької дитинки і жінки-породіллі. Баба-повитуха мала володіти певними якостями: чесністю, добротою, милосердям, повинна добре знати народну медицину, досконало володіти повивальним мистецтвом, мати здібності приймати роди. Одним із важливих завдань бабки-повитухи було навчити молоду матір повивальному мистецтву. Так на Україні у ХVІІІ столітті появилися перші ―школи повивальниць‖. 
Куміство - це добровільне шефство над дитиною від її народження до її зрілості. Отже в дитини появляються ще одні батьки, які беруть участь у вихованні. В куми запрошує батько новонародженого. Запрошення вважається дуже почесним, тому відмовлятися від нього не можна. Вибраного батька називали нанашком, а маму - нанашкою. Діти повинні були з великою повагою ставитися до хрещених батьків, виконували всі їхні вказівки, з вдячністю сприймати зауваження. В свою чергу кум і кума, відвідуючи своїх хрещеників приносять їм гостинці, виховують їх добрим словом і ділом. Батьки в особі кумів бачили своїх порадників, помічників у вихованні дитини. Недарма кажуть, ―що кум, то ум. Цей авторитет підтверджується тим, що під час весілля їм відводилося головне місце, перші скибки весільного короваю молоде подружжя вручали саме почесним батькам. В куми кликали старших авторитетних людей по кровній лінії або сусідів. Колись були ще ―стрічні куми - це перші зустрічні, за принципом, кого доля приведе. Найчастіше це робили тоді, коли в сім’ї вмирали діти, відвертаючи злі сили. В народній педагогіці кумівство сприяло зміцненню здоров’я дитини, забезпеченню виховання в сім’ї. Хрещенню дитини передували церемоніальні обряди, пов’язані із символічним прилученням новонародженого до родини ―отчого дому. Обряд з кожухом: повитуха розстеляла кожух вовною догори на підлозі чи столі і на ньому спеленувала дитину, щоб був багатий, здоровий і щасливий. Куми кидали на кожух монети, потім піднімали за краї кожуха три рази і висловлювали різноманітні побажання. Хрещення в церкві передбачає залучення дитини до віри. Релігійне домашнє виховання передавалось із роду в рід, від батька до сина, від діда до внука. Віра в Бога і рівності всіх перед Богом, засудження жорстокості, заклик до совісті, честі, гідності, тобто релігійні людські цінності формувались в дитини від народження. І вона виростала гуманною, морально - стійкою особистістю. В сім’ї можна було почути: ―Не роби так, бо прийде ―страшний суд, ―підеш у пекло. Дітей водили до церкви кожної неділі чи в свята. Величність церковного співу, слухання заповідей божих, сповідь - все це сильно діє на психіку дитини і, навіть, старших. Це була одна із сторін духовного і морального виховання дитини, тобто виховання доброти, гуманності, справедливості, милосердя, честі, піклування про батьків, калік. Після ритуального хрещення дитини в церкві, вдома відбувався традиційний обід. Іти на нього з порожніми руками не годилось. Жінки несли щось із поширених українських страв - вареники, завиванці або муку. Чоловіки ішли з хлібом. Ці подарунки дарували із побажаннями, щоб мрії і надії справджувалися, бажали здоров’я і всяких гараздів. Обов’язковим було частування гостей кашею, яку варили за спеціальним рецептом, на молоці з маслом та медовою водою. На горщик клали тарілочку, куди кидали гроші, а потім хрещений батько розбивав горщик так, щоб каша не розсипалася (на знак достатку).
Комментариев нет:
Отправить комментарий